Good bye, april!

Люблю цей місяць - квітень. Хтось скаже: це логічно, усі так, ще з дитинства - адже у тебе в квітні день народження. Так, це правда. Але мені здається, що я любила б його у будь-якому випадку: просто згадайте це відчуття вранці, коли виходиш з будинку, вдихаєш весну, і настрій, так само як запах бузку чи квітучої вишні, зберігається весь день...
Швидко пролетів цей квітень, аж занадто. Але час писати мої "пунктики" :)

Знайомство місяця: це був місяць вузького кола зустрічей в цілому. Але от з Олею, cappucchin_ca, розвіртуалилися :)

Фільм місяця: радянський "Міміно" (в якійсь мірі відкриття, до цього не бачила), а ще передивилася "Мумії", це було смішно :)

Серіал місяця: знову "Друзі"

Напій місяця: калиновий чай

Мрія місяця: щоб заспокоїлось на Донбасі, де між іншим у мене друзі і родичі

Подія місяця: всі зустрічі з приводу дня народження :)

Виконавець місяця: з музикою щось зовсім нічого нового, порадьте щось!!!

Традиція місяця: марнувати час - погана традиція.

Настрій місяця: "нєрвішкі шалят"

Фраза місяця: аутотренінг - не ефективний! - "Катя, пиши диплом"

Розчарування місяця: моя продуктивність роботи над дипломом :(

Книга місяця: соромно сказати, знову "451 градус за Фаренгейтом" Рея Бредбері. АЛЕ Ж ДОЧИТАЛА!

Кафе місяця: "Мафія" на Б.Хмельницького сподобалась.

Відкриття місяця: час пролітає настільки швидко!

Висновок місяця: it's time to work a little harder.

Надія місяця: ...і знову про політичне. Все це має закінчитися скоро, і я вірю, що ці випробування в кінці кінців будуть на краще для нашої нації.

У зв"язку з моїм хобі - посткросінгом, про нього писала якось статтю, пропоную ввести ще пункт "листівка місяця" :)

Листівка місяця: по офіційному посткросингу наймиліша - ця, а ще цього року мене так чудово привітали друзі зі спільноти українських посткросерів, а також я виграла у грі "фаворити", і ось ще яку красу мені прислали (див. коментарі).

Сью Таунсенд - "Щоденники Адріана Моула"

Розкажу вам про ще одну книжку.І так знала, що неодмінно напишу про неї в блог, але якраз сьогодні стало відомо, що авторка її..померла. І сумно так, і тим паче варто згадати про цей твір саме зараз, коли по всьому світу пишуть про внесок письменниці і любов до її героя...

Мова йде про Сью Таунсенд - англійську письменницю, автора серії романів про Адріана Моула, який в Британії, мабуть, не менш відомий, ніж Гаррі Поттер. Чесно скажу, до листопада цього року я не чула ані про автора, ані про персонажа. Аж потім, прочитавши про те, що "Видавництво Старого лева" випустило український переклад всесвітньовідомої книги, я зацікавилась, скачала і тепер раджу усім. Чесно, мабуть, це одна з кращих книжок, прочитаних за минулий рік. А точніше - це серія книг (я поки що прочитала 3, а усього їх, здається, 9)...Найбільш відомими є, як завжди, перші книжки Таунсенд , в яких розповідається про складнощі життя молодого Адріана. Адже світ навколо повний суперечностей і несправедливостей - тут вам і прищі, і батьки розлучаються, і переживання про справжнє кохання, що зненацька захопило Адріана...Прямо під час жорстких реформ Тетчер, напередодні весілля принцеси Діани...

Ліричний відступ: Я зрозуміла, що справді люблю книжки про підлітків. І завжди собі думаю, відмічаю - це треба прочитати, якщо знаю, що там про молодих людей, проблеми дорослішання, пошуку себе і.т.д. Чого вартий один Холден Колфілд - я чи не раз на рік перечитую Селінджерівську The Catcher in the rye, і кожного разу - наче вперше, спливають нові шари смислів, натяків, глибинних відкриттів.Мені в цілому сподобалася скандальна книга Стівена Чбоскі The perks of being the Wallflower, так, там все сучасніше-брутальніше, але ідея і тема - та сама.

Прочитавши 3 книги щоденників Адріана - можу сказати, що це теж 100% попадання в мої смаки...Я люблю книги про підлітків за те, що вони ще раз нагадують нам про нас самих у такому віці, про вибір, який ми робимо щодня, про те, як ліпиться характер, про те, як будуються цінності. І про цей складний та водночас дуже цікавий час - відкриття світу, трохи не таке буквальне, як в дитинстві, але не менш важливе...Це залишається у нас навік. Так само, як в кожному з нас живе дитина, ще більшою мірою у нас живе підліток - і саме він сумнівається, не наважується, комплексує, займається самокопанням :)

"Щоденник Адріана Моула" - мало того, що цікава, захоплююча книга, яка легко читається, це ще і твір з глибоким змістом, іронією, стилістично майстерний роман. Зовсім не просто було дорослій жінці написати нотатки підлітка, який до того ж вважає себе Інтелектуалом (з великої літери!) і подумує про кар"єру письменника.

Цю книгу варто прочитати тим, хто так само як і я любить книги про молодих людей, цікавиться Англією (реалістичною, а не ідеалізованою), любить романи про життя як воно є (а воно - цікаве!), людські взаємини і хоче захоплюючого чтива, від якого і посміятися можна (і доволі гучно :), і замислитися. Яке читати - одне задоволення. Я думаю, це тільки плюс - якщо ти страший за Адріана (йому 14 в першій книзі, здається). Це романи не так для дітей чи підлітків...Як про них, разом із дорослими.

А ще, незважаючи на те, що ця книга аж ніяк не виховна, я вірю, що вона здатна зробити свого читача трошки кращим.

Ось тут - моя рецензія для газети "День" про "Таємний щоденник Адріана Моула", там ще трошки вражень.

Нове-старе

 
День 6 - Серіальне

Сьогодні я довго думала про щоб вам розказати. На щось серйозне я не наважуся, якийсь сьогодні день...не продуктивний :) Тому розкажу вам, за що люблю серіал "Друзі", який зараз дивлюся, і скоро, хник-хник, він закінчиться (я вже на середині 8-го сезону з 10-ти).

Моє покоління - саме те, що
звикло бачити героїв цього ситкому по телевізору змалку. Він у США вийшов в 1994-му, у нас хай навіть на 3 роки пізніше - і от, вже з першого класу десь ці обличчя мені примелькалися. Але я ніколи його не дивилася більше, ніж випадково - по півсерії, навіть коли багато моїх друзів передивлялися усі 10 сезонів онлайн...То я просто знала імена, загальну фабулу і не відчувала жодного бажання дивитися цей "олд-скульний" американський ситком.

Але! Одного дня таки почала - мабуть, підштовхнуло те, що серіал сподобався моїй молодшій сестрі, яка ще далі від того часу, коли він знімався і був популярним.

...Тепер я теж шанувальниця Рейчел, Роса, Фібі, Джої, Моніки та Чендлера. А ще - українського перекладу - направду чудового, смішного і "смачного", наскільки таким може бути переклад. Через це я і не можу змусити себе дивитися англійською, така крута озвучка і жарти українською!

Я люблю друзів за оптимізм. Люблю за живість персонажів, які з першої серії здаються тобі знайомими, в яких бачиш риси реальних людей, які смішать і розчулюють. Головна емоція - це радість за них, за те, що вони є одне в одного. І гостре бажання приєднатися до цієї компанії, бути 7-ю :)
Я люблю цей серіал за добрі жарти. Дуже різні, але ніколи - дурні чи "нижче пояса", попри те, що теми порушуються дуже різні, в тому числі і серйозні, ті, що на часі. Я люблю серіал за Нью-Йорк, який там тільки вуличними планами-заставками, але атмосферно. За фірові фразочки кожного героя, їх продуману психологію, реалістичність.

Я люблю цей серіал за можливість подорожувати в часі, згадати якісь моменти 90-х і водночас за актуальність багато чого - нині.
А ще - цей серіал найкраще піднімає настрій. Я не бачу його конкурентів в цій особливості. Колись бачила картинку в соцмережах: фото героїв у кафе і напис - "Найкращі антидепресанти". Це точно сказано. І найздоровіші, настільки сприяє здоров"ю щирий сміх.
Кожен персонаж - мій улюблений. Але симпатія до Джої все-таки переважає на одну краплинку :)

Словом, скажу так: якщо ви як і я колись не розумієте, чому при згадуванні "Друзів" у ваших знайомих по-теплому сяють очі, обличчя розпливається в усмішці, і вони згадують якісь улюблені моменти - повірте, серіал, який може викликати такі емоції - винятковий. І просто подивіться кілька серій....А далі самі здогадуєтеся, як буде :)

Blogroll: 5 authors I'm reading right now

День 5 - Нові блогознахідки

Сьогодні продовжую тему про блогерів, яких я регулярно читаю.

У зв"язку з політичними подіями, слідкувала за репортажами найпершого в рейтингу жж Іллі Варламова zyalt. Його блог справді цікавий, оперативно наповнюваний, і - різноплановий. Головною рисою я б назвала все-таки репортажність, яка зараз має ще більшу ціну, ніж колись, а ще грамотний маркетинг. Відчувається, що людина захоплено і водночас професійно займається своїм блогом. Так, далеко не в усьому можна з ним погодитися, далеко не все однаково цікаво, але почитати - варто. Особливо популярними і справді видовищними є репортажі про міста: "Хороший Киев" и "Плохой Киев" та інші з цієї серії.

Надихаючим є для мене блог, яким займається ціла команда англійців, і який є дуже популярним в Британії - A beautiful mess. Насправді, вони постять так багато інформації про різні теми - і інтер"єрне, і рецепти, і враження від книг...Я не встигаю читати все, але мені дуже імпонує атмосфера блогу - вона стимулює розвиватися. І фото дуже гарні.

Ну і трошки про зовсім легке і дівоче. Мені імпонує настрій сторінок Олівії з What Olivia did та Юлі made_in_kyiv . Одна живе у Лондоні, друга - в Києві, але обидві дівчини вміють не лише гарно вдягатися, а і готувати, а ще - в цікавій формі ділитися знахідками, настроєм, розповідати про подорожі та відвідані події. Ніколи до написання цього посту не подумала б, що стану їх порівнювати, але якось так воно виходить :) Деякі рецепти Юлі вже опробувала, а ще - замовила кофту, як у Олівії, тільки іншого кольору :)

Насамкінець і цього разу - блог художниці. І хоча Євгенія Гапчинська gapchinska нічого не пише, а тільки публікує свої картини (регулярно), перегляд її блогу - естетичне задоволення. Мистецтво можна відчути і через екран монітора, і хай тоді цей посил дуже слабкий, але все-таки він присутній і мотивує ходити на виставки і цікавитися прекрасним.

А які блоги ви читаєте і могли б мені порадити?

Фільм "Том і Томас"

День 4 - Кінодень

"Том і Томас"

Автор ідеї та режисер: Есме Ламмерс
В головних ролях: Шон Бін, Індей Ба, Аарон Джонсон, Райан Нельсон.
Країна: Велика Британія, Нідерланди
Рік: 2002

Цей фільм заявляється як сімейний та дитячий, а ще - різдвяний. Вибачте, "трохи" з запізненням пишу. Стрічка у мене викликала неоднозначні враження. Фільм балансує на межі драми і сімейного кіно, однак все-таки він напружений і сумний у більшій мірі. Кінцівка взагалі така, що хочеться схопитися руками за ручки крісла і міцно їх стиснути, от чесно. А ще цей фільм якийсь дуже...Дікенсівський. І не тільки через Різдво, а насамперед через тему, і прямолінійних персонажів: цей хороший, цей поганий, це - зло, це - добро.

Похвалу заслужили актори. Цікаво було побачити таким маленьким Аарона Джонсона, який ще не знає, що гратиме колись Джона Леннона у "Nowhere boy" та Вронського в новій "Анні Кареніній". А тут він зіграв одразу двох дуже різних хлопчиків, і зробив це переконливо.

Шон Бін мені теж сподобався, я його завжди несподівано "зустрічаю" в подібних ролях, і в Британії він, я так розумію, дуже відомий.

Є гарні плани Лондона. Цікаво згадати той час, початок 2000-х, ті комп"ютерні ігри і все таке. Чимось фільм точно чіпляє. На мою думку, найперше - отією атмосферою Дікенса, коли симпатичний, але бідний і нещасний герой знаходить можливість перемогти несправедливість і у нього усе налагоджується, попри "козні" усіх злих сил, несподівані обставини і перепони.

Варто подивитися, і не обов"язково на зимових канікулах. Але, на мою думку, для дітей фільм місцями може здатися заважким, навіть не так - надто напруженим. Зате він може допомогти дорослим побачити діток з кращого боку, попри усі з ними труднощі...Вони - щирі, справжні, і відкритість їхніх душ має завжди бути дороговказом для дорослих, аби і вони жили своє життя на совість.

Легкий, смачний, святковий

День 3 - День народження :)

Хочу оперативно поділитися з вами рецептом легкого і цікавого десерту. Вперше сьогодні його зготувала, скомбінувавши на свій "страх і ризик" два різні торти, і вийшло...смачно!

Торт Фруктовий вибух". 

Мінімум калорій, але все-таки торт!

Тісто:

Яйця — 3-4 шт

Борошно — 1 склянка

Цукор — 1 склянка

Ванільний цукор — 1 пакетик (за бажання)

Розпушувач тіста — 1.5 ч. л.

Спершу випікаємо бісквіт: взбити яйця з цукром і ванільним цукром. Додати борошно і розпушувач. Тісто має бути густим, як сметана. Викласти у форму і випікати при температурі 180 градусів приблизно 30 хв. Перевірити готовність дерев"яною паличкою.

Готовий корж остудити і розрізати на 2 частини (два "млинці").

Начинка:

Будь-які ягоди та фрукти (я взяла 1 банан, 1 ківі, 3 столові ложки чорниць (розморозила) і стільки ж консервованих ананасів)

500 г сметани

1 стакан цукру

2 ст ложки желатину

100 г води

Желатин всипати у воду, перемішати, потім нагріти до повного розчинення і відставити.

Сметану збити з цукром, тонкою струйкою влити в "крем" желатин.

Фрукти - порізати на невеличкі шматочки.

Верхню частину коржа порвати на невеликі шматочки.

Фінал:

Викласти форму харчовою плівкою. Покласти у неї нижню частину коржа. Зверху на корж насипати трохи фруктів, шматків бісквіту, знову фруктів, знову бісквіт і.т.д. Зверху залити все це сметанковою рідиною. Накрити шматочком плівки і поставити на 2-3 години в холодильник, щоб міцно застигло. Потім дістати торт з форми, за бажання посипати кокосовою стружкою.

Ось як це виглядало в початковому рецепті (там інші фрукти і немає нижнього коржа бисквіту).

Не така апетитна, але моя власна картинка:

Смачного!

Підсумки місяця

Колись давно читала регулярно таку анкетку у знайомої в жж. Мені, як любителю різноманітних списків, планів, підсумків, ця штука теж, думаю, буде корисною. А вам, може, хоч трошки цікавою :) Якщо хтось підхопить ініціативу - це буде класно, "дерзайте"!

Отож, мій березень 2014-го

Знайомство місяця: працівники Театру оперети :)

Фільм місяця: "Вибух з минулого" - милий, смішний, така собі наївна комедія 90-х. Сподобався.

Серіал місяця: "Друзі" - 8 сезон.

Напій місяця: щоранку кава - вже без винятків. Не знаю, який смайлик тут ставити.

Мрія місяця: щоб події в Криму припинилися і забулися, як страшний сон.

Подія місяця: невдале влаштування на роботу. 

Виконавець місяця: хай буде пісня Joni Fatora - We'll buy a house.

Традиція місяця: щовечора думати: "А от завтра я нарешті почну писати диплом".

Настрій місяця: суперечливий - від жаху за майбутнє своєї країни, до радості від весни, що захоплює місто...

Фраза місяця: "Все одно все владнається".

Розчарування місяця: нова робота.

Книга місяця: нарешті "451 градус за Фаренгейтом" Рея Бредбері. Досі читаю.

Кафе місяця: соромно сказати, але "Два гуся" на м.Олімпійська :)

Відкриття місяця: на роботі я хочу працювати, і не можу "просиджувати".

Висновок місяця: і таке буває.

Надія місяця: афористична - те, що нас не вбиває, зробить сильнішими.

Пітер Мейл - "Рік у Провансі"

Сьогодні мені хочеться поділитися враженнями від книги англійського автора Пітера Мейла "Рік у Провансі". Вперше прочитала про неї в книжковій підбірці знайомої дівчини. В той час я ще ходила на курси французької, мені сподобалася назва і обкладинка...Оце і все, більше змушувати не довелося. Справді хотілося чогось легкого. А те, що англієць пише про Францію - заінтригувало. До слова, автор дійсно живе в Провансі вже тривалий час і написав більш як півдесятка книг, що прославляють цей регіон.

Книга лишає по собі приємне враження. Спершу треба сказати, що це не художня література, не публіцистика...Це щось схоже на щоденник, чи навіть...блог. В якому описуються будні подружньої пари англійців, яка нарешті здійснила мрію переїхати в Прованс. 

Описуються деталі, без сюжетних перепетій, просто і щиро. Структуровано "роман" за місяцями, починаючи з, відповідно, січня. Написано дуже життєво і легко. Але переконливо - так, що відчуваєш смак місцевого вина, відтінки соусу до курки, чи запах лавандових полей. Читається поволі, так само, як плавно і ведеться оповідь. Я несподівано довго читала цю книгу, хоча не було бажання кинути. Просто так, мабуть, її і треба читати. Час від часу переглядаючи пейзажні фото Провансу в Інтернеті.

Прованс - легендарний і затишний, дуже сільський і водночас настільки прекрасний у дрібничках обстановки, що поклав початок окремого стилю у дизайні інтер"єру. 
Такий, в якому неодмінно хочеться побувати. І бажано - якнайскоріше, в сезон, щоб не здувало шаленими вітрем під назвою "містраль".

Це книга про регіон, людей, їх неймовірно цікавий менталітет, про високу кухню і прості радощі життя.

Варто прочитати усім, кому цікава Франція як країна, яка як і ,мабуть, всі держави Середземномор"я, дуже різнобарвна на місцях, з особливим менталітетом в кожній провінції. Ця книжка Пітера Мейла розкаже про один - такий відомий! - шматочок Галльської землі, покаже його з кращого боку, але й не без іронії.

Читати тим, хто любить подорожувати, готувати і їсти, відчуває красу природи чи...робить ремонт (чи не найкумедніше описано "стиль роботи" місцевих будівельників і сантехніків).

Не читати тим, хто під Францією розуміє Париж-кутюр-Шанель-бонжур чи що там ще :)

...По прочитанню лишилося якесь таке відчуття...Що ця історія щось дуже нагадує, щось улюблене. Що?

Відповідь знайшлася швидко - в бібліографії Пітера Мейла. Де через кілька років після виходу цієї книги - роман "Хороший год". Фільм з такою назвою дивилися? Справді чудовий, теплий, ніжний і такий, що знайде відгомін в душі кожного. Фільм теж - раджу. Навіть в першу чергу. Навіть тим, хто не зараховує себе до любителів Франції.

...Роман "Хороший год" також планую прочитати. Він обіцяє бути ДУЖЕ сюжетним, і так само провансальським, що ще раз проведе по вже знайомим місцям...