Почати знову (Begin again)

Рік виходу: 2013
Країна: США
Автор сценарію та режисер: Джон Карні
В ролях: Кіра Найтлі, Марк Руффало, Хейлі Стайнфелд, Адам Левін (соліст Maroon 5!).

Стрічка «Почати знову» привабила мене постером з красивим фото героїв, таким дуже кінематографічним. І виконавицею головної ролі - Кіра Найтлі мені завжди подобалася, і як актриса, і як селебріті – рідко коли в центрі пліток, самодостатня і не зіркова. Англійка з зовсім не англійською зовнішністю. «Пірати Карибського моря» - мабуть, найбільш проста і не показова, занадто голівудська її роль, проте за якою насамперед вона відома.. Значно інша вона у «Спокуті», «Гордості і упередженні», «Минулої ночі в Нью-Йорку»…
Цей же фільм абсолютно дивує тим, що вона співає… І класно! Видно, інді-музика їй близька, до того ж чоловік – соліст the claxons видно, привчив :) Вона вразила не так голосом, як емоцією музики, стилістикою, атмосферністю...

Це фільм про музику, самотність і можливість знайти щось нове, та власне – почати знову. Це фільм без перепитій подій, з красивими піснями, які обовязково попадуть в ваш поточний плей-ліст, симпатичним, але не засолодким Нью-Йорком. Буденним Нью-Йорком, який не стає героєм фільму, а тому – добре. Так і він живіший і кращий. Мені подобається, що герої тут не прикрашені, схожі на реальних людей. А ще це 100%-во хіпстерський фільм в УСЬОМУ: інтер"єрах, костюмах, усіх інших деталях. Але це не дратує, така собі виправдана данина цій епосі :) Тим паче, я знаю по собі, молодим людям і правда все це подобається – відкрито чи таємно! І велосипеди, і кава, і бороди у хлопців…

А ще натхненною і вартісною вважаю саму ідею музичного проекту, яким зайнялися герої. Не переказуватиму, краще подивіться. Це справді те, що актуально для нашого часу, свіже і дихаюче життям.

Дивитися усім, хто любить музику взагалі, спокійну і мелодійну музику в плеєрі зокрема, повільні безподієві фільми, Кіру Найтлі, Нью-Йорк та фільми про стосунки і проблеми звичайних людей. Вам сподобається.

„Перед світанком” (Before sunrise)

Країна: США, Австрія, Швейцарія
Рік виходу: 1995
Актори: Ітан Хоук, Жюлі Дюльпі
Режисер та автор сценарію: Річард Лінклейтер

Історія з цим фільмом вийшла цікава. Новому знайомому під час приблизно такого ж блукання іншим містом, яке відбувається у цьому фільмі, я розповідала про те, що була у Відні лише 1 день… Він порадив цей фільм зі словами: „Подивися, він дуже романтичний. Звичайно, він тобі сподобається тільки якщо ти любиш фільми, де нічого не відбувається”.

До слова, я такі фільми люблю. Коли в центрі не події, а розмови, думки, емоції. Це справді саме такий фільм. Так, він романтичний, ніжний і „розмірковувальний”. Але не скажеш, що це стрічка про кохання. У ньому історія одного дня двох людей, що випадково зустрілися, випадково вирішили провести 1 день разом – і цей день виявився дуже особливим.

Хочеться назвати цей фільм мелодрамою, та навряд він нею є. Адже тут вам ніяких любовних пристрастей чи трикутників, а тільки знайомство. Кожен із нас часом зустрічає випадкових людей, з якими зав'язується діалог – у транспорті, на вулиці…Але рідко коли таке знайомство продовжується. Рідко коли ми даємо йому шанс.

Американець і француженка. Молоді і гарні. Кожен із них має своїх тарганів у голові, не до кінця сформоване ставлення до світу, обоє – у пошуку свого я. Дівчині 23 (це мені було цікаво відзначити), хлопцю десь так само…Вони справді сподобалися один одному, проте „як дорослі люди” визнали, що не варто загадувати щось наперед – одного дня може бути достатньо.

Це фільм-розмова, де кожен почує ті ж питання, які ставить сам собі. Фільм про молодість і щирість. Фільм про те, у що може перерости буденна розмова двох сусідів по поїзду. Це просто красивий фільм, якому скоро буде 20 років, а він є 100%-во актуальним зараз для молодих людей з абсолютно будь-якої країни. (Навіть мода на такі вбрання чи клуби повертається!).

Хоча за виробництвом – це голлівудське кіно, воно має відчутний присмак Європи завдяки француженці Дюльпі та Відню в кадрі. Це легкий фільм, який, проте ризикує змусити вам задуматися і згадати певні епізоди з вашого життя.

Вся стрічка – суцільні діалоги, виписані класно. А ще мені сподобалася сцена з бідуючим поетом. Креативна ідея заробітку, до речі. І дуже ніжна сцена в музичному магазині...

А ще…є два фільми продовження, які я обов’язково подивлюся найближчим часом.

Якщо вирішите переглянути цей фільм (або вже бачили), дайте мені знати про ваші враження!

Нове-старе

 
День 6 - Серіальне

Сьогодні я довго думала про щоб вам розказати. На щось серйозне я не наважуся, якийсь сьогодні день...не продуктивний :) Тому розкажу вам, за що люблю серіал "Друзі", який зараз дивлюся, і скоро, хник-хник, він закінчиться (я вже на середині 8-го сезону з 10-ти).

Моє покоління - саме те, що
звикло бачити героїв цього ситкому по телевізору змалку. Він у США вийшов в 1994-му, у нас хай навіть на 3 роки пізніше - і от, вже з першого класу десь ці обличчя мені примелькалися. Але я ніколи його не дивилася більше, ніж випадково - по півсерії, навіть коли багато моїх друзів передивлялися усі 10 сезонів онлайн...То я просто знала імена, загальну фабулу і не відчувала жодного бажання дивитися цей "олд-скульний" американський ситком.

Але! Одного дня таки почала - мабуть, підштовхнуло те, що серіал сподобався моїй молодшій сестрі, яка ще далі від того часу, коли він знімався і був популярним.

...Тепер я теж шанувальниця Рейчел, Роса, Фібі, Джої, Моніки та Чендлера. А ще - українського перекладу - направду чудового, смішного і "смачного", наскільки таким може бути переклад. Через це я і не можу змусити себе дивитися англійською, така крута озвучка і жарти українською!

Я люблю друзів за оптимізм. Люблю за живість персонажів, які з першої серії здаються тобі знайомими, в яких бачиш риси реальних людей, які смішать і розчулюють. Головна емоція - це радість за них, за те, що вони є одне в одного. І гостре бажання приєднатися до цієї компанії, бути 7-ю :)
Я люблю цей серіал за добрі жарти. Дуже різні, але ніколи - дурні чи "нижче пояса", попри те, що теми порушуються дуже різні, в тому числі і серйозні, ті, що на часі. Я люблю серіал за Нью-Йорк, який там тільки вуличними планами-заставками, але атмосферно. За фірові фразочки кожного героя, їх продуману психологію, реалістичність.

Я люблю цей серіал за можливість подорожувати в часі, згадати якісь моменти 90-х і водночас за актуальність багато чого - нині.
А ще - цей серіал найкраще піднімає настрій. Я не бачу його конкурентів в цій особливості. Колись бачила картинку в соцмережах: фото героїв у кафе і напис - "Найкращі антидепресанти". Це точно сказано. І найздоровіші, настільки сприяє здоров"ю щирий сміх.
Кожен персонаж - мій улюблений. Але симпатія до Джої все-таки переважає на одну краплинку :)

Словом, скажу так: якщо ви як і я колись не розумієте, чому при згадуванні "Друзів" у ваших знайомих по-теплому сяють очі, обличчя розпливається в усмішці, і вони згадують якісь улюблені моменти - повірте, серіал, який може викликати такі емоції - винятковий. І просто подивіться кілька серій....А далі самі здогадуєтеся, як буде :)

Фільм "Том і Томас"

День 4 - Кінодень

"Том і Томас"

Автор ідеї та режисер: Есме Ламмерс
В головних ролях: Шон Бін, Індей Ба, Аарон Джонсон, Райан Нельсон.
Країна: Велика Британія, Нідерланди
Рік: 2002

Цей фільм заявляється як сімейний та дитячий, а ще - різдвяний. Вибачте, "трохи" з запізненням пишу. Стрічка у мене викликала неоднозначні враження. Фільм балансує на межі драми і сімейного кіно, однак все-таки він напружений і сумний у більшій мірі. Кінцівка взагалі така, що хочеться схопитися руками за ручки крісла і міцно їх стиснути, от чесно. А ще цей фільм якийсь дуже...Дікенсівський. І не тільки через Різдво, а насамперед через тему, і прямолінійних персонажів: цей хороший, цей поганий, це - зло, це - добро.

Похвалу заслужили актори. Цікаво було побачити таким маленьким Аарона Джонсона, який ще не знає, що гратиме колись Джона Леннона у "Nowhere boy" та Вронського в новій "Анні Кареніній". А тут він зіграв одразу двох дуже різних хлопчиків, і зробив це переконливо.

Шон Бін мені теж сподобався, я його завжди несподівано "зустрічаю" в подібних ролях, і в Британії він, я так розумію, дуже відомий.

Є гарні плани Лондона. Цікаво згадати той час, початок 2000-х, ті комп"ютерні ігри і все таке. Чимось фільм точно чіпляє. На мою думку, найперше - отією атмосферою Дікенса, коли симпатичний, але бідний і нещасний герой знаходить можливість перемогти несправедливість і у нього усе налагоджується, попри "козні" усіх злих сил, несподівані обставини і перепони.

Варто подивитися, і не обов"язково на зимових канікулах. Але, на мою думку, для дітей фільм місцями може здатися заважким, навіть не так - надто напруженим. Зате він може допомогти дорослим побачити діток з кращого боку, попри усі з ними труднощі...Вони - щирі, справжні, і відкритість їхніх душ має завжди бути дороговказом для дорослих, аби і вони жили своє життя на совість.

Серіал від BBC: «The Impressionists»

3 серії, BBC, 2006 р.

Почну з головного – це просто чудовий фільм. Кожна серія триває годину, і хочеться розтягнути це задоволення хоча б…на три вечори. Дізналася про серіал випадково – дивилась фільмографію Річарда Ермітажа після перегляду «Хоббіта», де він мені, колись - ярій толкієністці, зараз – спокійній толкієністці, сподобався.

Головний герой, від імені якого ведеться розповідь, - Клод Моне. Ми бачимо його в двох вимірах: спочатку – старенького, до якого в його всім відоме своїми ліліями Живерні приїжджає журналіст, і всередині історії його життя – починаючи з 20-річного віку, коли він дістався Парижа і всі наступні роки…Майже одразу глядач знайомиться з найкращими друзями Моне – Базілем та Ренуаром, а скоро – і Мане, Дега, Сезаном…Постаті всіх цих художників, своєрідний геній кожного з них показані майстерно. Зйомки дуже красиві. Всі актори – на своїх місцях. Більше того, імпресіоністів і паризький Салон показано саме так, як уявляється. Фільм зняли британці, але відчувається, що вони намагалися набратися французької чуттєвості. І не дуже змогли, але фільм все одно чудесний:) І Париж теж...

Імпресіоністи – мої улюблені художники. Тому моя рецензія апріорі упереджена. Це у нас сімейне захоплення, і я не можу виокремити одного чи двох із них, хто подобається мені найбільше. Я думаю, найцікавіше розглядати їх саме як компанію однодумців, що випивали на Монмартрі і винайшли пленер, хоча кожен з них - Космос, і це чудово показано у фільмі. Стоячи на відстані одного метра, Моне, Ренуар та Базіль зовсім по-різному малювали ліс ще до того, як виникло (о, це окрема історія!) поняття імпресіонізму як таке. Найпрекрасніші моменти фільму: коли ми бачимо натуру і художника, який розкладає мольберт,а потім - його картину. Ту, яка зараз висить в Парижі в Дорсе, в Московському музеї імені Пушкіна чи музеї Метрополітен в Нью-Йорку. Якісь з тих, що бачив на власні очі...

Мені здається вдалим, що автори вибрали Моне центральним героєм. З кількох причин – він прожив найдовше, він був певною мірою консолідуючим елементом їх компанії і, врешті, саме його картина «Враження: схід сонця» дала назву всій течії. Річард Ермітаж і тут впорався чудово. Також, на мою думку, сильним вийшов образ Сезана. Із мінусів – дуже слабко розвинута лінія Ренуара (прямо ігнорування якесь!). Як припустив мій тато: «Мабуть, окремий серіал хотіли про нього зняти».

Є кілька сцен, що вибиваються з канви фільму. Однак, на мою думку, сценарана, акторська і режисерська робота – просто фантастично класні. Цей міні-серіал точно сподобається усім, хто цікавиться мистецтвом загалом, не лише живописом чи імпресіонізмом. Прикметно, що на початку титрів до кожної серії повідомляється, що фільм знято за документальними свідченнями – листами, щоденниками тощо.Це робить його ще кращим, ціннішим, правдивішим...

10 з 10. І вдвічі приємно, що такий шедевр знайшовся цілком випадково. Ще раз переконуюсь, що ВВС – поза конкуренцію.

А якщо підсумувати все сказане - це просто захват, не інакше.

Наступне з цієї ж серії  "мистецького телефільму", що збираюся переглянути - стрічка "Ван Гог: портрет, написаний словами". Вінсента зіграв Бенедикт Камбербетч - має бути яскраво! Сподіваюся незабаром поділитися враженнями тут.