Мій вересень

Щороку я чекаю на вересень, коли листя так гарно кружляє моїм провулком, а ще завжди думаю, як же класно комусь народитися і святувати день народження цього місяця.

Знайомство місяця: особисте – герой мого інтерв’ю, яке незабаром вийде. А мистецьке знайомство місяця – критик, перекладач, есеїст Олександр Бойченко, якого я бачила і раніше, але ще раз для себе відкрила. Його колонки – есе – просто супер!

Фільм місяця: «Істальгія» - круте кіно української режисерки в копродукції з Німеччиною та Сербією. Так приємно піти в атмосферну «Кінопанораму», подивитися якісне кіно нашого режисера, дуже європейське і гарно зняте.Ходила на нього в рамках «Тижня українського кіно на підтримку Олега Сенцова». Дивилася ще фільм самого Олега «Гамер» - теж сильна робота. А от на «Плем’я» і треба йти, і моторошно…

Серіал місяця: нарешті додивилася «Друзів» . Вирішила не витрачати час на 4-й сезон «Новенької» - вже нецікаво.

Напій місяця: капучіно. Бажано у Львові.

Мрія місяця: завжди одна – щоб усе заспокоїлось

Подія місяця: Форум Видавців і купа приємностей там

Виконавець місяця: так вийшло, що це мій знайомий Ваня Марунич. Заслуховувала його пісню «Ты уходишь»дуже-дуже багато разів. Гурт називається NRavitsa, вони вже випустили альбом.

Традиція місяця: коли робочий день іде не так, як планував

Настрій місяця: хороший

Фраза місяця: сподобалася цитата Сергія Жадана: "Це цинічна війна, бо вона неоголошена. Є влучне визначення – гібридна війна. Це справді гібрид, покруч, який витягує найгірші наші риси. Я бачу безліч моментів, націлених на нацьковування, розпалювання ворожнечі між сходом і заходом. Розумію, що важко контролювати емоції, коли поруч тіла померлих, кров, цинізм, брехня. Але це є нашим випробуванням зараз, маю на увазі тих людей, які зараз не на фронті, - зберегти обличчя країни, не втратити людяності. "

Розчарування місяця: як можна достатньо спати, але не висипатися

Книга місяця: не пам’ятаю, чи читала її на початку вересня, чи в кінці серпня – але це «Зов кукушки» Роберта Гелбрейта (Джоан Роулінг)

Кафе місяця: нова кав’ярня «Фіксаж» у Львові – раджу!

Відкриття місяця: байдужі і небайдужі люди

Висновок місяця: «Я щось можу. Я щось хочу. Все владнається»
Надія місяця: завжди одна – війна закінчиться. І що бабуся приїде з Луганщини…

Листівка місяця: знову почала займатися постросингом, ура! оця дуже на часі прийшла - в день, коли я читала есе Бойченка про Кафку, дістаю зі скриньки таку чеську листівку.

Атмосферна картинка, яка також стоїть на робочому столі в редакції і дуже, чомусь, мене радує :) Класно б колись робити свої фото для постів :)

Книжки на перетині літа і осені

Нарешті я засіла розповісти вам про прочитані останнім часом книжки. Чесно скажу, що читалося різне і по-різному, переважно у транспорті, в якому я проводжу в день 1 годину 10 хвилин - вже порахувала :) Тому враження десь фрагментарні, і на рецензії сили не стає. Коротко про основні моменти і асоціації, які викликала та чи інша книга...

Ерленд Лу "Наивно.Супер"

Колись цю книгу я подарувала подрузі, яка любить Норвегію, а тепер сама ж попросила прочитати. Вона до мене дуже своєчасно потрапила, коли в житті багато змін - нова робота, нові люди, нові теми, і, на щастя, нарешті нові думки в голові. Це дуже легка, світла книга. І в той же час - не порожня, а тонка та іронічна. Дуже сучасна. В головному персонажі кожен впізнає себе. Твір змушує усміхатися і запевняє, що все буде добре. Мені сподобалося. І Норвегія після відвіданої мною Швеції - ближча і цікавіша.

Юлія Савостіна "В поисках Made in Ukraine"

Це - книжка-підсумок річного експерименту економічної журналістки Юлії Савостіної прожити рік користуючись тільки українськими товарами. Ви точно чули її або на ТБ, або на радіо, або читали...Це відома історія і дуже крута, я вважаю. Бо вона почала це все задовго до того, коли стало на часі відмовлятися від російських товарів чи носити світшоти з тризубом. У книжці гарні ілюстрації та є список най-най-най кращих товарів, який я все хочу дослідити :) Після цікавої презентації, на якій була по роботі, захотілося більше купувати нашого виробника. Репортаж з презентції можна прочитати тут.

Елізабет Гілберт "Ешь.Молись.Люби"

Ніколи б не взялася читати цю книгу, бо фільм не вразив і такого роду літературу я не читаю. Але одразу троє приємних людей порадили все-таки прочитати...Але вражень майже немає. Тобто, автор - хороша журналістка, чи радше колумністка, така дуже жіноча і дуже американська. Ерудована, але пише для дуже широкої аудиторії. Для себе виділила 2 плюси: приємний стиль і описи Італії, де була рік тому і яка мені імпонує.Все.

І ще 5 літературних пунктиків на цей раз:

- У проміжку між Лу і Гілберт читала ще одну цікаву книгу, про яку хочу написати окрему рецензію.
- В один момент зрозуміла, що вже не можу читати книжки в електронній книзі, просто набридло якось...Не той настрій.Сама собі здивувалася,але почала читати паперові.
- Нарешті побувала на Форумі видавців у Львові - маю прекрасні спогади про перезнтації, творчі зустрічі, людей і смачні посиденьки! А ще - накупила крутезних книг, що дуже радує.
- Хочу порадити вам класне видання про літературу - "Читомо". Його ще давно зробили старші курси з мого університету, але зараз видання активізувалося і там класні рецензії, інтерв"ю і прочєє, прочєє.
- Хочу прочитати "Теплі історії" Надійки Гербіш і "Сказки старого Вильнюса". Тому що хочеться доброго і хочеться побувати у Вільнюсі! 

Мій липень

Липень виявився таким контрастним. Почався з випуску з університету - уже остаточного і невідворотного. Тепер я - магістр журналістики. Потім пошук роботи, раптом завдяки одній чудовій людині - співпраця з хорошим медіа, де я тепер на випробувальному терміні. Поїздка в Ізраїль - море, сонце і…сирени, які щодня сповіщали про ракети, випущені «ХАМАСом» з Сектора Гази. А потім на фоні подій в країні - робота, нарешті-нарешті. Тепер, як ніколи і завжди водночас, - не знаєш, що буде далі. Такий хисткий насправді цей світ…

Знайомство місяця: відважні журналісти, що працювали в зоні конфлікту та колеги з нового місця роботи.

Фільм місяця: нарешті дивлюся документальні стрічки Babylon 13, а ще - «Почати знову».

Серіал місяця: не дивлюся



Напій місяця: різні-різні лимонади.Грейпфрутовий вперше спробувала - смакота!

Мрія місяця: МИР. І працювати в хорошій редакції.

Подія місяця: робота

Виконавець місяця: Кіра Найтлі - справжнє відкриття!

Традиція місяця: насичувати свої дні. І говорити собі - «Не нервуйся».

Настрій місяця: суперечливий. Але такий, коли можеш привести себе до тями і налаштувати на потрібну хвилю.

Фраза місяця: «Все, що нас не вбиває, робить сильнішими».

Розчарування місяця: інфантильний родич

Книга місяця: окрім Керуака (скільки можна!), книга «Астрід з Віммербі» Лени Торнквіст (англійською).

Кафе місяця: несподівана і дуже затишна тераса «Руколи» біля метро «Житомирська». Приємно бачити такі милі місця в спальних районах.

Відкриття місяця: сміливі люди

Висновок місяця: страх і небезпека - за крок. У нашій країні - чи іншій. Потрібно завжди знаходити в собі ресурси як для допомоги іншим, так і для світлих думок, оптимізму.

Надія місяця: що все складеться на роботі

Листівка місяця: зовсім заглохла ця справа, хоча і хочу продовжувати.

Почати знову (Begin again)

Рік виходу: 2013
Країна: США
Автор сценарію та режисер: Джон Карні
В ролях: Кіра Найтлі, Марк Руффало, Хейлі Стайнфелд, Адам Левін (соліст Maroon 5!).

Стрічка «Почати знову» привабила мене постером з красивим фото героїв, таким дуже кінематографічним. І виконавицею головної ролі - Кіра Найтлі мені завжди подобалася, і як актриса, і як селебріті – рідко коли в центрі пліток, самодостатня і не зіркова. Англійка з зовсім не англійською зовнішністю. «Пірати Карибського моря» - мабуть, найбільш проста і не показова, занадто голівудська її роль, проте за якою насамперед вона відома.. Значно інша вона у «Спокуті», «Гордості і упередженні», «Минулої ночі в Нью-Йорку»…
Цей же фільм абсолютно дивує тим, що вона співає… І класно! Видно, інді-музика їй близька, до того ж чоловік – соліст the claxons видно, привчив :) Вона вразила не так голосом, як емоцією музики, стилістикою, атмосферністю...

Це фільм про музику, самотність і можливість знайти щось нове, та власне – почати знову. Це фільм без перепитій подій, з красивими піснями, які обовязково попадуть в ваш поточний плей-ліст, симпатичним, але не засолодким Нью-Йорком. Буденним Нью-Йорком, який не стає героєм фільму, а тому – добре. Так і він живіший і кращий. Мені подобається, що герої тут не прикрашені, схожі на реальних людей. А ще це 100%-во хіпстерський фільм в УСЬОМУ: інтер"єрах, костюмах, усіх інших деталях. Але це не дратує, така собі виправдана данина цій епосі :) Тим паче, я знаю по собі, молодим людям і правда все це подобається – відкрито чи таємно! І велосипеди, і кава, і бороди у хлопців…

А ще натхненною і вартісною вважаю саму ідею музичного проекту, яким зайнялися герої. Не переказуватиму, краще подивіться. Це справді те, що актуально для нашого часу, свіже і дихаюче життям.

Дивитися усім, хто любить музику взагалі, спокійну і мелодійну музику в плеєрі зокрема, повільні безподієві фільми, Кіру Найтлі, Нью-Йорк та фільми про стосунки і проблеми звичайних людей. Вам сподобається.

Червень

Червень розпочався для мене неймовірною поїздкою до Швеції. Фантастичної країни, якість життя в якій здається чимось…інопланетним. Детальніше про це я розкажу у наступних постах, але і в цьому про подорож буде багато.

Знайомство місяця: колеги по поїздці – Лаша, Мімоза, Серджіо…А ще – письменниця Барбро Ліндгрен.

Фільм місяця: «Перед світанком» - просто чудове кіно,про яке я писала в попередньому пості.

Серіал місяця: майже не дивилася

Напій місяця: кава. У подорожі – до 4 чашок в день (для мене це ДУЖЕ багато)

Мрія місяця: аж 2 – щоб усі іспити вже були позаду, і – колись – приїхати в Швецію знову!

Подія місяця: цей прес-тур!

Виконавець місяця: почута наживо Едда Магнасон – мрійлива шведка, прекрасна, наче ельф. Чекаю її нового альбому тепер.

Традиція місяця: прокидатися по будильнику – щодня! Часом по своєму, часом – з сусідньої кімнати в готелі J

Настрій місяця: «Як інколи буває цікаво, натхненно, щасливо…»

Фраза місяця: На картинці…


Вперше на 100% відчула, що це – істина рівно рік тому, теж у червні (коли працювала в дитячому таборі). Цей червень тільки підтвердив це ще раз, ще сильніше.

Розчарування місяця: нарешті я не відчувала серйозних розчарувань

Книга місяця: повільно читається «На дорозі» Джека Керуака. Зате наскільки подовжився мій «To read list»…Сподіваюся встигати читати більше.

Кафе місяця: приємний ресторанчик «Vapiano» на почтаку вулиці Nybrogatan в Стокгольмі та цікавий GNEZDO bar в Києві.

Відкриття місяця: заново відкрила в собі журналістський бік J

Висновок місяця: будь максимально відкритою для світу – і він подарує тобі багато приємних сюрпризів.

Надія місяця: успішно закінчити солідний відрізок життя під назвою «навчання» і впевнено почати новий етап

xtxX за червень я отримала усього 2 листівки. Але і відправляла дуже мало. Треба повертатися до мого хобі..

„Перед світанком” (Before sunrise)

Країна: США, Австрія, Швейцарія
Рік виходу: 1995
Актори: Ітан Хоук, Жюлі Дюльпі
Режисер та автор сценарію: Річард Лінклейтер

Історія з цим фільмом вийшла цікава. Новому знайомому під час приблизно такого ж блукання іншим містом, яке відбувається у цьому фільмі, я розповідала про те, що була у Відні лише 1 день… Він порадив цей фільм зі словами: „Подивися, він дуже романтичний. Звичайно, він тобі сподобається тільки якщо ти любиш фільми, де нічого не відбувається”.

До слова, я такі фільми люблю. Коли в центрі не події, а розмови, думки, емоції. Це справді саме такий фільм. Так, він романтичний, ніжний і „розмірковувальний”. Але не скажеш, що це стрічка про кохання. У ньому історія одного дня двох людей, що випадково зустрілися, випадково вирішили провести 1 день разом – і цей день виявився дуже особливим.

Хочеться назвати цей фільм мелодрамою, та навряд він нею є. Адже тут вам ніяких любовних пристрастей чи трикутників, а тільки знайомство. Кожен із нас часом зустрічає випадкових людей, з якими зав'язується діалог – у транспорті, на вулиці…Але рідко коли таке знайомство продовжується. Рідко коли ми даємо йому шанс.

Американець і француженка. Молоді і гарні. Кожен із них має своїх тарганів у голові, не до кінця сформоване ставлення до світу, обоє – у пошуку свого я. Дівчині 23 (це мені було цікаво відзначити), хлопцю десь так само…Вони справді сподобалися один одному, проте „як дорослі люди” визнали, що не варто загадувати щось наперед – одного дня може бути достатньо.

Це фільм-розмова, де кожен почує ті ж питання, які ставить сам собі. Фільм про молодість і щирість. Фільм про те, у що може перерости буденна розмова двох сусідів по поїзду. Це просто красивий фільм, якому скоро буде 20 років, а він є 100%-во актуальним зараз для молодих людей з абсолютно будь-якої країни. (Навіть мода на такі вбрання чи клуби повертається!).

Хоча за виробництвом – це голлівудське кіно, воно має відчутний присмак Європи завдяки француженці Дюльпі та Відню в кадрі. Це легкий фільм, який, проте ризикує змусити вам задуматися і згадати певні епізоди з вашого життя.

Вся стрічка – суцільні діалоги, виписані класно. А ще мені сподобалася сцена з бідуючим поетом. Креативна ідея заробітку, до речі. І дуже ніжна сцена в музичному магазині...

А ще…є два фільми продовження, які я обов’язково подивлюся найближчим часом.

Якщо вирішите переглянути цей фільм (або вже бачили), дайте мені знати про ваші враження!

Травень

Я запізнилась, причому - не на жарт. Але кінець травня і початок червня видалися дужешалені...
Все-таки підсумую щось :)

Знайомство місяця: червневі знайомства не дають згадати травневі...

Фільм місяця: на диво сподобався дитячо-фентезійний "Чорнильне серце"

Серіал місяця: ви здогадуєтесь - "Друзі" 

Напій місяця: сезон домашнього лимонаду відкрито

Мрія місяця: "розрулити" усі справи, що сипляться на мою голову!

Подія місяця: хм...один шалений день, з двома прес-конфереціями і 2 зустрічами.

Виконавець місяця: знову слухаю "старичків" - Coldplay

Традиція місяця: не можливо зловити час

Настрій місяця: be organized,please!

Фраза місяця: Біжу Хрещатиком. Біля ЦУМу робітники ремонтують бруківку. Повз проходить чоловік - середнього віку, дуже "звичайний" і каже їм: "Мужики, вы только сильно не укрепляйте!"

Розчарування місяця: пошук роботи

Книга місяця: Читала чи не 4 книги одразу. А подією став вихід книги І.Славінської "Історії талановитих людей".

Кафе місяця: пила і їла на ходу

Відкриття місяця: в критичний момент я можу себе заспокоїти

Висновок місяця: цікаве - попереду.

Надія місяця: багато сподівань стосувалися цікавого червня. і дещо - вже збулося! 

Листівка місяця: уся краса по травневому флешмобу. і в тему їй офіціалка з улюбленим Ван Гогом.

Київ. Весна.

Коли на моє місто опускається така беззастережна весна, щороку я думаю про подорожі в часі і літературу, причому про два ці поняття…в сукупності.

У дитинстві, пам’ятаєте, всі один одного питали:  «Якби ти міг перенестися машиною часу в минуле, то в який період і куди?». Фантазія тоді працювала явно краще ніж зараз, і в залежності від моменту, коли ти чув це цікаве запитання, придумувалися різні відповіді. То після перегляду кіно про Єгипет – і хотілося подивитися на таємниці будівництва пірамід, а то потрапити в часи Робін Гуда – щоб дізнатися, чи він таки існував…

Якщо б мене запитали про це зараз, я б відповіла, що найбільше хочу побачити Київ кінця 50-х – початку 60-х років. Саме в цей час, в розпал травня, коли цвітуть і «символічні» каштани, і яблуні в саду біля кіностудії О.Довженка, і бузок по затишним київським дворикам (яких залишилося так мало!). Не варто ідеалізувати 60-ті, всі ми знаємо, що відлига відлигою, а коїлися тоді чимало погано, але водночас – який розквіт культури.

Найцікавіший період українського кіно – осмислення внеску Довженка, творчих пошуків його учнів, поява «Тіней забутих предків». Запеклі дискусії в Спілці письменників і просто в молодих літературних колах, де в той час блискавично запалювалися зірки Ліни Костенко, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Івана Драча. Та власне, всіх тих молодих поетів, які зараз вже стали справжніми класиками... В уявленні сьогоднішніх школярів – такими сивочолими і поважними. А тоді – це жінки із пишними хімзавивками, а чоловіки – з густими чубами. Які жили у гуртожитках, мріяли опублікувати хоча б один вірш в «Літературній Україні», що вже й казати про – власну збірку! Сміливі акції шістдесятників, театральні експерименти, що збурювали уми… А ще перша поява «Тореадорів з Васюківки» мого улюбленого дитячого письменника Всеволода Нестайка, спочатку у формі повісті...

З його книжок про київських школярів чудово відчувається атмосфера Києва цих років, маленьких квартир, де живуть хороші, але непосидючі діти, які ночами можуть – повз втомлених батьків, що рано лягають спати, - вибратися на своєрідні «квести» по Київським пагорбам. Про двори і магазинчики, затишні парки, метро – як дивовижу, автомобіль – як найбільшу матеріальну мрію, кінотеатри, похід до яких дарує стільки радісних емоцій.

Київ тих часів можна виразно побачити з надзвичайного есе Миколи Вінграновського «Рік з Довженком», з щоденників Олеся Гончара, між рядками десятків поезій…Фотографії Києва того часу захоплюють: деякі місця, площі та перехрестя, ледь можна впізнати. Тоді Київ справді був зеленим містом, таким, що тоне у зелені, в якому ще так багато низеньких будиночків, а багатоповерхівки – хрущовки тільки набирають обертів... Тоді Київ вірив у світле майбутнє, хай навіть і утопічне, тоді він розквітав…І не тільки у травні. Тоді враз з’явилося стільки людей, що зараз для нас – духовні авторитети.
Ні, я люблю своє місто і тепер, адже я знаю його саме таким. Любові не меншає з появою кожної нелогічної надсучасної будівлі – вигляд будь-якого міста змінюється, це треба просто прийняти. Проте останніми місяцями публіцисти, блогери і просто любителі писати в соціальних мережах розмірковують ще от про який аспект: чи зможе Київ бути таким же затишним і гостинним після цієї страшної зими а й усіх переживань весни?

Безперечно, події в центрі міста назавжди залишаться у пам’яті. Йдучи у Національний художній музей чи спускаючись повз Жовтневий палац – думки киян будуть з тими, хто тут…зупинився. 

Так, Київ тепер – інакший. Йому додалося характеру і досвіду, він став сильнішим. Він тепер за масштабом пережитого ще більше відповідає своєму давньому віку і водночас…лишається молодим. Події революції 2013-2014 років докорінно змінили Київ так само, як вони змінили українців, і я переконана, що попри все, ці зміни – на краще.  

Good bye, april!

Люблю цей місяць - квітень. Хтось скаже: це логічно, усі так, ще з дитинства - адже у тебе в квітні день народження. Так, це правда. Але мені здається, що я любила б його у будь-якому випадку: просто згадайте це відчуття вранці, коли виходиш з будинку, вдихаєш весну, і настрій, так само як запах бузку чи квітучої вишні, зберігається весь день...
Швидко пролетів цей квітень, аж занадто. Але час писати мої "пунктики" :)

Знайомство місяця: це був місяць вузького кола зустрічей в цілому. Але от з Олею, cappucchin_ca, розвіртуалилися :)

Фільм місяця: радянський "Міміно" (в якійсь мірі відкриття, до цього не бачила), а ще передивилася "Мумії", це було смішно :)

Серіал місяця: знову "Друзі"

Напій місяця: калиновий чай

Мрія місяця: щоб заспокоїлось на Донбасі, де між іншим у мене друзі і родичі

Подія місяця: всі зустрічі з приводу дня народження :)

Виконавець місяця: з музикою щось зовсім нічого нового, порадьте щось!!!

Традиція місяця: марнувати час - погана традиція.

Настрій місяця: "нєрвішкі шалят"

Фраза місяця: аутотренінг - не ефективний! - "Катя, пиши диплом"

Розчарування місяця: моя продуктивність роботи над дипломом :(

Книга місяця: соромно сказати, знову "451 градус за Фаренгейтом" Рея Бредбері. АЛЕ Ж ДОЧИТАЛА!

Кафе місяця: "Мафія" на Б.Хмельницького сподобалась.

Відкриття місяця: час пролітає настільки швидко!

Висновок місяця: it's time to work a little harder.

Надія місяця: ...і знову про політичне. Все це має закінчитися скоро, і я вірю, що ці випробування в кінці кінців будуть на краще для нашої нації.

У зв"язку з моїм хобі - посткросінгом, про нього писала якось статтю, пропоную ввести ще пункт "листівка місяця" :)

Листівка місяця: по офіційному посткросингу наймиліша - ця, а ще цього року мене так чудово привітали друзі зі спільноти українських посткросерів, а також я виграла у грі "фаворити", і ось ще яку красу мені прислали (див. коментарі).

Сью Таунсенд - "Щоденники Адріана Моула"

Розкажу вам про ще одну книжку.І так знала, що неодмінно напишу про неї в блог, але якраз сьогодні стало відомо, що авторка її..померла. І сумно так, і тим паче варто згадати про цей твір саме зараз, коли по всьому світу пишуть про внесок письменниці і любов до її героя...

Мова йде про Сью Таунсенд - англійську письменницю, автора серії романів про Адріана Моула, який в Британії, мабуть, не менш відомий, ніж Гаррі Поттер. Чесно скажу, до листопада цього року я не чула ані про автора, ані про персонажа. Аж потім, прочитавши про те, що "Видавництво Старого лева" випустило український переклад всесвітньовідомої книги, я зацікавилась, скачала і тепер раджу усім. Чесно, мабуть, це одна з кращих книжок, прочитаних за минулий рік. А точніше - це серія книг (я поки що прочитала 3, а усього їх, здається, 9)...Найбільш відомими є, як завжди, перші книжки Таунсенд , в яких розповідається про складнощі життя молодого Адріана. Адже світ навколо повний суперечностей і несправедливостей - тут вам і прищі, і батьки розлучаються, і переживання про справжнє кохання, що зненацька захопило Адріана...Прямо під час жорстких реформ Тетчер, напередодні весілля принцеси Діани...

Ліричний відступ: Я зрозуміла, що справді люблю книжки про підлітків. І завжди собі думаю, відмічаю - це треба прочитати, якщо знаю, що там про молодих людей, проблеми дорослішання, пошуку себе і.т.д. Чого вартий один Холден Колфілд - я чи не раз на рік перечитую Селінджерівську The Catcher in the rye, і кожного разу - наче вперше, спливають нові шари смислів, натяків, глибинних відкриттів.Мені в цілому сподобалася скандальна книга Стівена Чбоскі The perks of being the Wallflower, так, там все сучасніше-брутальніше, але ідея і тема - та сама.

Прочитавши 3 книги щоденників Адріана - можу сказати, що це теж 100% попадання в мої смаки...Я люблю книги про підлітків за те, що вони ще раз нагадують нам про нас самих у такому віці, про вибір, який ми робимо щодня, про те, як ліпиться характер, про те, як будуються цінності. І про цей складний та водночас дуже цікавий час - відкриття світу, трохи не таке буквальне, як в дитинстві, але не менш важливе...Це залишається у нас навік. Так само, як в кожному з нас живе дитина, ще більшою мірою у нас живе підліток - і саме він сумнівається, не наважується, комплексує, займається самокопанням :)

"Щоденник Адріана Моула" - мало того, що цікава, захоплююча книга, яка легко читається, це ще і твір з глибоким змістом, іронією, стилістично майстерний роман. Зовсім не просто було дорослій жінці написати нотатки підлітка, який до того ж вважає себе Інтелектуалом (з великої літери!) і подумує про кар"єру письменника.

Цю книгу варто прочитати тим, хто так само як і я любить книги про молодих людей, цікавиться Англією (реалістичною, а не ідеалізованою), любить романи про життя як воно є (а воно - цікаве!), людські взаємини і хоче захоплюючого чтива, від якого і посміятися можна (і доволі гучно :), і замислитися. Яке читати - одне задоволення. Я думаю, це тільки плюс - якщо ти страший за Адріана (йому 14 в першій книзі, здається). Це романи не так для дітей чи підлітків...Як про них, разом із дорослими.

А ще, незважаючи на те, що ця книга аж ніяк не виховна, я вірю, що вона здатна зробити свого читача трошки кращим.

Ось тут - моя рецензія для газети "День" про "Таємний щоденник Адріана Моула", там ще трошки вражень.

Нове-старе

 
День 6 - Серіальне

Сьогодні я довго думала про щоб вам розказати. На щось серйозне я не наважуся, якийсь сьогодні день...не продуктивний :) Тому розкажу вам, за що люблю серіал "Друзі", який зараз дивлюся, і скоро, хник-хник, він закінчиться (я вже на середині 8-го сезону з 10-ти).

Моє покоління - саме те, що
звикло бачити героїв цього ситкому по телевізору змалку. Він у США вийшов в 1994-му, у нас хай навіть на 3 роки пізніше - і от, вже з першого класу десь ці обличчя мені примелькалися. Але я ніколи його не дивилася більше, ніж випадково - по півсерії, навіть коли багато моїх друзів передивлялися усі 10 сезонів онлайн...То я просто знала імена, загальну фабулу і не відчувала жодного бажання дивитися цей "олд-скульний" американський ситком.

Але! Одного дня таки почала - мабуть, підштовхнуло те, що серіал сподобався моїй молодшій сестрі, яка ще далі від того часу, коли він знімався і був популярним.

...Тепер я теж шанувальниця Рейчел, Роса, Фібі, Джої, Моніки та Чендлера. А ще - українського перекладу - направду чудового, смішного і "смачного", наскільки таким може бути переклад. Через це я і не можу змусити себе дивитися англійською, така крута озвучка і жарти українською!

Я люблю друзів за оптимізм. Люблю за живість персонажів, які з першої серії здаються тобі знайомими, в яких бачиш риси реальних людей, які смішать і розчулюють. Головна емоція - це радість за них, за те, що вони є одне в одного. І гостре бажання приєднатися до цієї компанії, бути 7-ю :)
Я люблю цей серіал за добрі жарти. Дуже різні, але ніколи - дурні чи "нижче пояса", попри те, що теми порушуються дуже різні, в тому числі і серйозні, ті, що на часі. Я люблю серіал за Нью-Йорк, який там тільки вуличними планами-заставками, але атмосферно. За фірові фразочки кожного героя, їх продуману психологію, реалістичність.

Я люблю цей серіал за можливість подорожувати в часі, згадати якісь моменти 90-х і водночас за актуальність багато чого - нині.
А ще - цей серіал найкраще піднімає настрій. Я не бачу його конкурентів в цій особливості. Колись бачила картинку в соцмережах: фото героїв у кафе і напис - "Найкращі антидепресанти". Це точно сказано. І найздоровіші, настільки сприяє здоров"ю щирий сміх.
Кожен персонаж - мій улюблений. Але симпатія до Джої все-таки переважає на одну краплинку :)

Словом, скажу так: якщо ви як і я колись не розумієте, чому при згадуванні "Друзів" у ваших знайомих по-теплому сяють очі, обличчя розпливається в усмішці, і вони згадують якісь улюблені моменти - повірте, серіал, який може викликати такі емоції - винятковий. І просто подивіться кілька серій....А далі самі здогадуєтеся, як буде :)

Blogroll: 5 authors I'm reading right now

День 5 - Нові блогознахідки

Сьогодні продовжую тему про блогерів, яких я регулярно читаю.

У зв"язку з політичними подіями, слідкувала за репортажами найпершого в рейтингу жж Іллі Варламова zyalt. Його блог справді цікавий, оперативно наповнюваний, і - різноплановий. Головною рисою я б назвала все-таки репортажність, яка зараз має ще більшу ціну, ніж колись, а ще грамотний маркетинг. Відчувається, що людина захоплено і водночас професійно займається своїм блогом. Так, далеко не в усьому можна з ним погодитися, далеко не все однаково цікаво, але почитати - варто. Особливо популярними і справді видовищними є репортажі про міста: "Хороший Киев" и "Плохой Киев" та інші з цієї серії.

Надихаючим є для мене блог, яким займається ціла команда англійців, і який є дуже популярним в Британії - A beautiful mess. Насправді, вони постять так багато інформації про різні теми - і інтер"єрне, і рецепти, і враження від книг...Я не встигаю читати все, але мені дуже імпонує атмосфера блогу - вона стимулює розвиватися. І фото дуже гарні.

Ну і трошки про зовсім легке і дівоче. Мені імпонує настрій сторінок Олівії з What Olivia did та Юлі made_in_kyiv . Одна живе у Лондоні, друга - в Києві, але обидві дівчини вміють не лише гарно вдягатися, а і готувати, а ще - в цікавій формі ділитися знахідками, настроєм, розповідати про подорожі та відвідані події. Ніколи до написання цього посту не подумала б, що стану їх порівнювати, але якось так воно виходить :) Деякі рецепти Юлі вже опробувала, а ще - замовила кофту, як у Олівії, тільки іншого кольору :)

Насамкінець і цього разу - блог художниці. І хоча Євгенія Гапчинська gapchinska нічого не пише, а тільки публікує свої картини (регулярно), перегляд її блогу - естетичне задоволення. Мистецтво можна відчути і через екран монітора, і хай тоді цей посил дуже слабкий, але все-таки він присутній і мотивує ходити на виставки і цікавитися прекрасним.

А які блоги ви читаєте і могли б мені порадити?

Фільм "Том і Томас"

День 4 - Кінодень

"Том і Томас"

Автор ідеї та режисер: Есме Ламмерс
В головних ролях: Шон Бін, Індей Ба, Аарон Джонсон, Райан Нельсон.
Країна: Велика Британія, Нідерланди
Рік: 2002

Цей фільм заявляється як сімейний та дитячий, а ще - різдвяний. Вибачте, "трохи" з запізненням пишу. Стрічка у мене викликала неоднозначні враження. Фільм балансує на межі драми і сімейного кіно, однак все-таки він напружений і сумний у більшій мірі. Кінцівка взагалі така, що хочеться схопитися руками за ручки крісла і міцно їх стиснути, от чесно. А ще цей фільм якийсь дуже...Дікенсівський. І не тільки через Різдво, а насамперед через тему, і прямолінійних персонажів: цей хороший, цей поганий, це - зло, це - добро.

Похвалу заслужили актори. Цікаво було побачити таким маленьким Аарона Джонсона, який ще не знає, що гратиме колись Джона Леннона у "Nowhere boy" та Вронського в новій "Анні Кареніній". А тут він зіграв одразу двох дуже різних хлопчиків, і зробив це переконливо.

Шон Бін мені теж сподобався, я його завжди несподівано "зустрічаю" в подібних ролях, і в Британії він, я так розумію, дуже відомий.

Є гарні плани Лондона. Цікаво згадати той час, початок 2000-х, ті комп"ютерні ігри і все таке. Чимось фільм точно чіпляє. На мою думку, найперше - отією атмосферою Дікенса, коли симпатичний, але бідний і нещасний герой знаходить можливість перемогти несправедливість і у нього усе налагоджується, попри "козні" усіх злих сил, несподівані обставини і перепони.

Варто подивитися, і не обов"язково на зимових канікулах. Але, на мою думку, для дітей фільм місцями може здатися заважким, навіть не так - надто напруженим. Зате він може допомогти дорослим побачити діток з кращого боку, попри усі з ними труднощі...Вони - щирі, справжні, і відкритість їхніх душ має завжди бути дороговказом для дорослих, аби і вони жили своє життя на совість.

Легкий, смачний, святковий

День 3 - День народження :)

Хочу оперативно поділитися з вами рецептом легкого і цікавого десерту. Вперше сьогодні його зготувала, скомбінувавши на свій "страх і ризик" два різні торти, і вийшло...смачно!

Торт Фруктовий вибух". 

Мінімум калорій, але все-таки торт!

Тісто:

Яйця — 3-4 шт

Борошно — 1 склянка

Цукор — 1 склянка

Ванільний цукор — 1 пакетик (за бажання)

Розпушувач тіста — 1.5 ч. л.

Спершу випікаємо бісквіт: взбити яйця з цукром і ванільним цукром. Додати борошно і розпушувач. Тісто має бути густим, як сметана. Викласти у форму і випікати при температурі 180 градусів приблизно 30 хв. Перевірити готовність дерев"яною паличкою.

Готовий корж остудити і розрізати на 2 частини (два "млинці").

Начинка:

Будь-які ягоди та фрукти (я взяла 1 банан, 1 ківі, 3 столові ложки чорниць (розморозила) і стільки ж консервованих ананасів)

500 г сметани

1 стакан цукру

2 ст ложки желатину

100 г води

Желатин всипати у воду, перемішати, потім нагріти до повного розчинення і відставити.

Сметану збити з цукром, тонкою струйкою влити в "крем" желатин.

Фрукти - порізати на невеличкі шматочки.

Верхню частину коржа порвати на невеликі шматочки.

Фінал:

Викласти форму харчовою плівкою. Покласти у неї нижню частину коржа. Зверху на корж насипати трохи фруктів, шматків бісквіту, знову фруктів, знову бісквіт і.т.д. Зверху залити все це сметанковою рідиною. Накрити шматочком плівки і поставити на 2-3 години в холодильник, щоб міцно застигло. Потім дістати торт з форми, за бажання посипати кокосовою стружкою.

Ось як це виглядало в початковому рецепті (там інші фрукти і немає нижнього коржа бисквіту).

Не така апетитна, але моя власна картинка:

Смачного!

Підсумки місяця

Колись давно читала регулярно таку анкетку у знайомої в жж. Мені, як любителю різноманітних списків, планів, підсумків, ця штука теж, думаю, буде корисною. А вам, може, хоч трошки цікавою :) Якщо хтось підхопить ініціативу - це буде класно, "дерзайте"!

Отож, мій березень 2014-го

Знайомство місяця: працівники Театру оперети :)

Фільм місяця: "Вибух з минулого" - милий, смішний, така собі наївна комедія 90-х. Сподобався.

Серіал місяця: "Друзі" - 8 сезон.

Напій місяця: щоранку кава - вже без винятків. Не знаю, який смайлик тут ставити.

Мрія місяця: щоб події в Криму припинилися і забулися, як страшний сон.

Подія місяця: невдале влаштування на роботу. 

Виконавець місяця: хай буде пісня Joni Fatora - We'll buy a house.

Традиція місяця: щовечора думати: "А от завтра я нарешті почну писати диплом".

Настрій місяця: суперечливий - від жаху за майбутнє своєї країни, до радості від весни, що захоплює місто...

Фраза місяця: "Все одно все владнається".

Розчарування місяця: нова робота.

Книга місяця: нарешті "451 градус за Фаренгейтом" Рея Бредбері. Досі читаю.

Кафе місяця: соромно сказати, але "Два гуся" на м.Олімпійська :)

Відкриття місяця: на роботі я хочу працювати, і не можу "просиджувати".

Висновок місяця: і таке буває.

Надія місяця: афористична - те, що нас не вбиває, зробить сильнішими.

Пітер Мейл - "Рік у Провансі"

Сьогодні мені хочеться поділитися враженнями від книги англійського автора Пітера Мейла "Рік у Провансі". Вперше прочитала про неї в книжковій підбірці знайомої дівчини. В той час я ще ходила на курси французької, мені сподобалася назва і обкладинка...Оце і все, більше змушувати не довелося. Справді хотілося чогось легкого. А те, що англієць пише про Францію - заінтригувало. До слова, автор дійсно живе в Провансі вже тривалий час і написав більш як півдесятка книг, що прославляють цей регіон.

Книга лишає по собі приємне враження. Спершу треба сказати, що це не художня література, не публіцистика...Це щось схоже на щоденник, чи навіть...блог. В якому описуються будні подружньої пари англійців, яка нарешті здійснила мрію переїхати в Прованс. 

Описуються деталі, без сюжетних перепетій, просто і щиро. Структуровано "роман" за місяцями, починаючи з, відповідно, січня. Написано дуже життєво і легко. Але переконливо - так, що відчуваєш смак місцевого вина, відтінки соусу до курки, чи запах лавандових полей. Читається поволі, так само, як плавно і ведеться оповідь. Я несподівано довго читала цю книгу, хоча не було бажання кинути. Просто так, мабуть, її і треба читати. Час від часу переглядаючи пейзажні фото Провансу в Інтернеті.

Прованс - легендарний і затишний, дуже сільський і водночас настільки прекрасний у дрібничках обстановки, що поклав початок окремого стилю у дизайні інтер"єру. 
Такий, в якому неодмінно хочеться побувати. І бажано - якнайскоріше, в сезон, щоб не здувало шаленими вітрем під назвою "містраль".

Це книга про регіон, людей, їх неймовірно цікавий менталітет, про високу кухню і прості радощі життя.

Варто прочитати усім, кому цікава Франція як країна, яка як і ,мабуть, всі держави Середземномор"я, дуже різнобарвна на місцях, з особливим менталітетом в кожній провінції. Ця книжка Пітера Мейла розкаже про один - такий відомий! - шматочок Галльської землі, покаже його з кращого боку, але й не без іронії.

Читати тим, хто любить подорожувати, готувати і їсти, відчуває красу природи чи...робить ремонт (чи не найкумедніше описано "стиль роботи" місцевих будівельників і сантехніків).

Не читати тим, хто під Францією розуміє Париж-кутюр-Шанель-бонжур чи що там ще :)

...По прочитанню лишилося якесь таке відчуття...Що ця історія щось дуже нагадує, щось улюблене. Що?

Відповідь знайшлася швидко - в бібліографії Пітера Мейла. Де через кілька років після виходу цієї книги - роман "Хороший год". Фільм з такою назвою дивилися? Справді чудовий, теплий, ніжний і такий, що знайде відгомін в душі кожного. Фільм теж - раджу. Навіть в першу чергу. Навіть тим, хто не зараховує себе до любителів Франції.

...Роман "Хороший год" також планую прочитати. Він обіцяє бути ДУЖЕ сюжетним, і так само провансальським, що ще раз проведе по вже знайомим місцям...

Знову - до блогу

Я найгостріше прагну змін навесні і восени. Весна вже впевнено крокує, тож час втілювати плани в життя. Я знову беруся за блог :) 

Насправді, вже більше року я активно читаю блоги - дуже різні. І жж (подорожі, хенд-мейд,кулінарне і просто про життя), і деякі блоги на blogspot і wordpress, з півдесятка англомовних (хоч так підтримую англійську), чимало - дуже дівчачої тематики...Якщо хтось так само має десяток улюблених блогерів - підкажу, як їх дуже приємно читати усіх разом: через платформу bloglovin.сom, де кожен може створити свою зручну френдстрічку. 

Мені не дивно, що знову захотілося вести блог. По-перше, як-не-як, а роблю я це ще з 10 чи 11 класу, хай і з великими перервами. Просто до цього мої блоги були особистими - для себе і близьких друзів, і не регулярно поповнюваними...Але оці думки, а ля: "Ось про це варто було б написати в блог!" нікуди не зникали за увесь цей проміжок часу. До того ж, зараз я насправді відчуваю бажання писати. І писати не в форматі журналістських публікацій, а як блогер. Писати не в шухляду, не під замок, а для читача. Ось в цьому сутнісна зміна підходу відбулася. Ну і, звичайно, всі ті справді цікаві блоги, які я читаю, надихають...

Довго думала, про що саме писати - так, щоб це було цікаво і читачу, і мені - регулярно, з установкою на саморозвиток...Для блогера дуже важливо знайти свою тему, і бажано, конкретну. Я писатиму про власні враження - від книжок, фільмів, подорожей, ділитимусь хорошими знахідками-придбаннями, а ще, мабуть, рецептами. Готові до такого? :)

Чесно кажучи, ця ідея у мене ще з осені, коли я створила свою сторінку тут. Що й казати, цей блог по суті-то не встиг початися, усі наступні події в моєму житті і в житті моєї країни якось не лишали ані бажання, ані часу писати про всяке миле і приємне, чому я і хочу присвячувати свій куточок в Інтернеті. Але час повертатися до справ і планів, які не здійнилися, зависли в повітрі десь в холодному листопадовому дні...Коли, як не зараз.

Тому тепер я вирішила діяти нахрапом - оголошую тиждень щоденних публікацій, щоб "розкачатися" і напридумувати для вас багато тем і на майбутнє. 
Я буду  поки що паралельно вести 2 сторінки  - цей блог і свій старий жж, тож додавайтеся, де вам зручніше.

І починаємо! 

Моя відповідь - Of course TO BLOG, dear William!